Дивно, що година проведена за телевізором проходить так швидко, а година проведена за навчанням тягнеться так довго, дивно, що 100 гривнева купюра, яку ми залишаємо на пожертву здається нам такою великою, а на ринку вона здається нам мізерною. Дивно, що в концертному залі всі люди прагнуть у перші ряди, а на зустрічі з якимось поетом - на останні. Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повірити один одному. Дивно, що ми годинами сидимо в соцмережах замість звичайної зустрічі. Дивно, що нам так легко зізнатися в коханні тому, до кого не маємо почуттів, а до кого відчуваємо щось щире - боїмося і цураємося цього. Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття. Дивно, що майже кожен з нас одночасно є і судею, і адвокатом: коли йдеться про чужі гріхи, ти - суддя, коли про власні - адвокат. Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен з нас вважатиме їх актуальними для інших, але ніяк не для самого себе...
© Наташа Савченко